Костел-мавзолей Потоцьких

Костел-мавзолей Потоцьких у Печері не є випадковою спорудою. Він з'явився тут як знак присутності, пам'яті та масштабу. Не як храм для великого міста, а як точка сили для місця над Південним Бугом.

На початку ХХ століття Печера була важливою маєтковою локацією на Поділлі. Саме тут родина Потоцьких вирішила створити родинний мавзолей. Будівництво завершили у 1904 році. Костел задумувався не лише як місце поховання, а як архітектурний жест. Стриманий, зібраний, без показної величі.

Дата й імена не потребують здогадів — вони викарбувані на цоколі, польською. Один напис повідомляє: «Проектував Владислав Городецький». Другий: «Будували Костянтин і Яніна з Потоцьких, подружжя Потоцькі, 1904 рік». Для дослідників це особлива деталь: підписані самим архітектором споруди Городецького трапляються рідко.

У плані каплиця має форму латинського хреста. Східний бік оформлений апсидою, під нею — спуск до напівкруглої крипти. У ніші апсиди стоїть велика ваза, з якої немов вихоплюються язики полум'я; саме під нею починається вхід униз.

Будівля поєднує риси неороманського стилю та модерну. Форми прості й масивні. Стіни працюють як об'єм, а не як декор. Купол і вертикальні елементи не домінують над ландшафтом, а вписуються в нього.

Матеріалів для невеликої споруди використано напрочуд багато: рваний гранітний камінь, пісковик, бетон, дуб. Ліплення виконували в особливій техніці — різьбленням по ще вологому бетону, коли майстер проходив різцем по формі, яка вже почала тверднути. Підлогу виклали метласькими кахлями харківської фабрики Бергенгейма. Вузькі вікна заповнювали скляні цеглини системи Фальконьє — шестигранні склоблоки, виготовлені у Варшаві на заводі Blumenthal & Steck, у трьох кольорах. Сьогодні автентичні збереглися тільки у верхніх напівкруглих віконцях; решту вікон замінили сучасним склом, а окремі старі блоки лежать у храмі як експонати.

Дрібниці тут продумані так само, як великі форми. Дубові двері мають накладні навіси власного рисунку, і навіть шапки цвяхів на них орнаментовані. Портал фланкують колони зі стилізованими іонійськими капітелями, а над ними — щит з гербом і латинським девізом.

У крипті над епітафіями розміщені два різні герби. «Пилява» — хрест Потоцьких, з девізом «Щит протиставив щитам». «Тжаска» — півмісяць, оточений згори й знизу двома мечами, герб Свейковських. Це не декор, а генеалогія, викладена в камені: маєток прийшов до Потоцьких через Свейковських, і крипта нагадує про обидва роди. Кілька аркосолій — ніш для поховань — так і залишилися незаповненими. Родина розраховувала на майбутнє, якого не сталося.

Скульптурне оздоблення традиційно пов'язують з Еліо Саля — тим самим майстром, який працював над київським Будинком з химерами і був близьким другом Городецького. Прямого документа про його роботу саме в Печері немає, і найдетальніший з путівників обережно припускає, що тут могли працювати або брати Саля, або їхні учні.

До костелу веде алея. Перед ним — велика стилізована брама, вхід фланкують два пілони, і всередині кожного колись висів невеликий дзвін.

У каплиці був орган. Долі тих, хто при ньому служив, склалися так, як складалися вони на Поділлі тих років: останнього печерського органіста Юзефа Бачинського розстріляли у вінницькому НКВД, керівник місцевого хорового гуртка Кароль Баран загинув у таборі Березлаг у 1942 році, а Лешпор Сапожник, який зберіг частину книг та обрядового посуду, був розстріляний у 1938-му.

Саму каплицю закрили 8 червня 1934 року. Спершу тут влаштували склад, згодом — санаторний кінотеатр і клуб; зі стіни на відпочивальників дивився кам'яний Христос. Поховання в крипті були розбиті й пограбовані. На плитах, що збереглися, читаються імена: Костянтин Потоцький, Жозефа Тизенгауз Потоцька, Венцеслав Потоцький. Видно й слід від четвертої плити — чиє ім'я було на ній, невідомо.

У 1993 році мавзолей передали місцевій римо-католицькій громаді. Відтоді це діючий костел святого Андрія Боболі. Капітального ремонту в будівлі не було жодного разу за сто з лишком років.

Сьогодні костел-мавзолей Потоцьких у Печері є місцем тиші. Його не використовують активно, але й не ігнорують. Він існує як пам'ять, вписана в ландшафт і життя села. Це не туристичний атракціон у звичному сенсі. Це точка, біля якої стає зрозуміло, що Печера не є випадковим місцем на мапі.

Переказ. Кажуть, що за цю роботу Городецький не взяв грошей, і тоді граф, знаючи про його мисливську пристрасть, подарував архітекторові коштовну рушницю — а той залишив її в печерському палаці, пообіцявши частіше приїздити на полювання. Ще один переказ твердить, що решток похованих у крипті вже немає: за однією версією їх вивезли до Польщі після революції, за іншою — знищили за радянської влади. Документального підтвердження жодна з версій не має.