Церква Різдва Богородиці

Церква Різдва Пресвятої Богородиці стоїть на високій горі над Південним Бугом, на широкому плато, під яким приховані стародавні печери, що дали назву селу. Біло-сині кольори храму створюють враження легкості та близькості до неба.

З датою заснування все не так просто, як хотілося б. Єпархіальні видання XIX століття — Гульдман і «Приходы и церкви Подольской епархии» — називають 1764 рік. Каталог дерев'яних церков Володимира Слободяна і державний реєстр подають 1762-й. Розбіжність у два роки для дерев'яного храму — річ звичайна: одна дата може позначати початок будівництва, інша — освячення.

Незмінним лишається інше: церкву поставили поруч із давнім городищем, на місці, де ще недавно стояв укріплений палац молдавського господаря Георгія Дуки. Турецький султан надав йому право керувати Правобережною Україною у 1682 році, і Дука обрав для резиденції саме Печеру. Влада його виявилася недовгою, палац занепав, і камінь із нього пішов на фундамент та огорожу нової церкви. Будували коштом, зібраним місцевим населенням, за сприяння римо-католицького єпископа Ігнація Длузького — власника Печери з 1711 року.

Церква тризрубна і триверха. Усі три зруби восьмигранні в плані, зі значним нахилом стін усередину; кожен перекритий шатровою главою на восьмерику з одним заломом і увінчаний декоративною главкою. Різкий залом ілюзорно посилює висоту — простір усередині здається вищим, ніж є насправді. Бабинець сполучається з центральним об'ємом двоярусною аркою-вирізом. Це характерний твір подільської школи народної дерев'яної архітектури.

Верх прикрашає грізайльний розпис 1830-х років: архітектурні мотиви на внутрішній поверхні другого ярусу нави і колоритні гротескні орнаменти в сірувато-бузкових тонах на площинах зрізаного шатра.

Храм не стояв незмінним. У 1838 році із заходу прибудували притвор, а до західного й південного фасадів — ампірні тамбури з напівколонами та фронтончиками, за модою часу. Ґонтовий дах згодом замінили на залізний. У 1865-му навпроти західних дверей звели кам'яну дзвіницю — знову з каменю колишнього палацу, він і досі проступає під штукатуркою, що осипається. У 1869 році з півдня прибудували ризницю, а в 1888-му поставили новий чотириярусний іконостас.

Дзвіниця восьмикутна, поставлена окремо по осі храму й позбавлена завершення. Конструктивне її вирішення багато в чому сягає традицій народної дерев'яної архітектури, хоча складена вона з каменю. Джерела розходяться, чи має вона два яруси, чи три.

Поруч із церквою, на траві, білішає хрест, висічений з цільного каменю. На ньому напис: «Сие знамение креста сооружа раб божий…», а на звороті — «Року божого 1786 м-ца мая дня 30». Цікава деталь: за давньою звичкою різьбяр витесав першу цифру року у вигляді букви «а», а не одиниці.

Церква і дзвіниця перебувають під охороною держави з 1979 року, за постановою Ради Міністрів УРСР; у чинному Державному реєстрі нерухомих пам'яток вони записані разом під охоронним номером 020082.

Останні ремонти храму краєзнавці оцінюють різко: сучасні будівельні матеріали старим спорудам не до лиця, і частину автентичного вигляду церква втратила безповоротно.

Переказ. Залишилися згадки, що під час копання котловану під дзвіницю у 1865 році будівельники виявили п'ять людських скелетів вражаючого розміру — близько двох з половиною метрів. Джерело цієї звістки невідоме, і перевірити її неможливо.